БАРКАРОЛИ

Петро Таращук написав для Українського Тижня гнівну філіппіку про двомовність
Хочеться ридати і перечитувати інвективи Вишенського, який сидів на Афоні, але краще за всіх знав, що слід чинити землякам. На якій горі сидить його послідовник, і що він смалить, поки не зрозуміло, зрозуміло, що людина маніпулює поняттями двомовності і офіційного статусу мов.

Недвомовних українців  авторового віку в нас просто не існує. Можуть бути клінічні випадки мігрантів з Росії, наприклад військових пенсіонерів, і російських переселенців до Криму. Все. Це єдині прояви любої авторові одномовності, інших нема. І ця одномовність - не з тим знаком, до якого закликає автор. Ось ріжте мене, не повірю, що сам Таращук - одномовна людина й не володіє російською без словника. То до якої групи двомовних зараховує себе автор? Я зараховую його до фарисеїв, які висувають невиконувані вимоги єдино з метою, щоб люди весь час відчували якусь провину.

Щоб не виникло зайвих питань - я жодним чином не підтримую державного чи офіційного статусу російської мови, вважаю що вона і так не пропаде. Але усі намагання розказати мені, що двомовність - це погано, вважаю провокацією. Це не добре, і не погано. Це данність, вона є. Дослідження двомовних сімей в гамериці (англо-іспанських) показали, що в дітей з самого початку інакше формуються зона мозку, відповідальна за мовлення. Їх формується одразу дві напротивагу одномовним дітям. І що тепер, гнобити одну з зон власного мозку, щоб Таращук похвалив? Тобто усі інвективи й народно-малахійська педагогіка одразу стають схожими на спроби перевихувати пори року чи встидити дощ, за те, що йде.

Якщо пан Таращук хоче ( а що він теж двомовний в мене нема жодного сумніву) може вибірково вбити себе об стіну. Тобто не просто розбігтися й вдаритися лобом, а саме тіє частиною мозку, яка відповідає в нього за російську мову. Втім, легко схибити, і я раджу йому краще змиритися зі своїм власним знанням російської і не ображати співгромадян своїми пасквілями, бо скільки мов знаєш. стільки раз ти людина.

З часів давньої Русі Україна весь час мала принаймні диглосію. Письмову старослов'янщину й усну давньоукраїнську. І нічого, якось існувала. Більш того, навіть зараз знаходяться науковці, які шкодують про екперимент Котляревського з канонізації просторіччя, як літературної мови. Думаєте запроданці якісь? Ні, квіт української літератури, Оксана  Забужко, наприклад. Просто є люди, які оперують поняттями, складнішими за політичні гасла в журнальних колонках, і вони оцінюють можливості різних мов тверезо, без емоцій.

А державний статус російської не на часі, тут Таращук правий. Але при чому тут двомовність?

Щасти вам, пане Таращуку, в примиренні між собою різних часточок свого мозку і в здобутті навичок правильно користуватися тлумачними словниками.

Вчора приятель сформулював цікаве питання.

Чому українці бажають одне одному: "Смачного!",- а росіяни: "Приятного аппетита!"
Це значить, що ми все поз'їдаємо, або хоч понадкусуємо в будь-якому випадку, але хотілось би, щоб було смачно? А росіяни вередують, їм апетит ще додатково запрошувати треба?

Ну, згадали, звичайно, що російський апетит - калька з французького bon appetit! Подивилися, як це звучить стома мовами на спеціальній сторіночці  . Але питання залишилося.

Bonum appetitionem! усім хто скоро обідатиме :)

Читав у френдстрічці про випадок з російськими телевізійниками. Білоруські колеги мали їм дати сюжет, але не встигали перекласти російською. Москвичі запропонували дати без перекладу.

- Що ми, білоруської не зрозуміємо?
Але отримавши запис здивовано перепитали:

- А яка це мова? Як білоруська? А Лукашенко ж тоді якою розмовляє?

Цікаво читати білорусів у френдстрічці й спілкуватися з білорусами. І якось саме собою так склалося, що кожен спокійно продовжує писати своєю мовою, не переходячи запопадливо на общепонятну, і чудово одне одного розуміє. Бо насправді різниця між слов'янськими мовами менша, ніж між різними діалектами арабської. А що не допетрав, завжди можна перепитати.

Поки з росіянами, не з перекладачами з української, а з пересічними юзерями, не встановиться такий само етикет спілкування в мережі, доти не доводиться казати про неактуальність побутового шовінізму в пересічного росіянина.

З приводу ось цього допису про редакторів, спровокованого дописом однієї панянки про електронні та паперові словники: якщо є розбіжності, кому довіряти.

Озвучу коментар від Пролінга, отриманий приватно, щодо невідповідності між паперовими словниками та електронними.

"Усі словники, і паперові, і електронні, укладають живі люди."

Пролінг укладався на базі академічних словників різних років видання з перевагою більш пізніх, але різночитання таки траплялися й серед різних паперових словників, тому були кумедні випадки, коли дві лексикографині цілий день вели холівар в базі даних, виправляючи невірну на їх погляд словоформу. Хто переміг в кожному конкретному випадку слід розглядати на конкретних же прикладах. Словом, все як у людей.

Хтось з моїх френдів настільки принциповий в питаннях правопису, що ображається на редакторів, які користуються Пролінгом замість фоліантів справжніх словників. Я колись теж щодня здавав роботу редакторові і ображався. В одної з редакторок була фішка боротися за правильне вживання сполучників і\й\та. При чому закономірності в її уподобаннях до конкретних сполучників я ніяк не міг виявити. Обов'язково все покреслить, як не старайся.

Не додавало мені ентузіазму й те, що роботу я їй здавав в друкованому вигляді (компа вона принципово боялася, як старий заслужений кадр), і вносити усі ті виправлення мусив я ж таки. В певні моменти це бісило. Але потім стався випадок, який дозволив на все поглянути з гумором.

Я поклав їй на стола вже передрукований набіло правлений текст, а вона не зорієнтувалася і давай по-новому креслити усі "і" на "та", а "та" на "і". Отож відтоді я з редакторами не сперечаюся, тобто сперечаюся лише коли внесені правки змінюють смисл написаного на 180 градусів.

Редактор - то стан душі. Любіть їх такими.
Сподіваюся, що та ображена злим редактором пані прочитає і посміхнеться :)

В англійській мові trade позначає як працю-труд, так і торгівлю, в тому числі міжнародну. Якщо мій квасний патріотизм одразу хоче витлумачити це, як свідоцтво лексичної бідності мови бундючних томмі та янкі, моє невгамовне потебніанство - навпаки, знаходить у тому пояснення того, чому в Англії не відбулося соціалістичної революції.

Один trade просто не став воювати з іншим trade через неможливість написати гарний лозунг на кумачевому плакаті. Такий, як у заголовку цього посту. Бо, дійсно, один trade без іншого - зайняття кафкіанське й абсурдне, в чому ми мали нагоду переконатися за 70 років Радянської влади.

Отакі тобі, Парасю, trade-union'и

У 2004 Андрухович назвав російську мовою блатняка і попси, але потім перепросив, і сказав, що його неправильно зрозуміли.
Втім, можливо, злив зарано.

Це тільки в мене, чи у вас теж є таке враження, що коли на вас хочуть наїхати, розвести, приколупатися, образити і т.ін., то вживають переважно російську? Українська ж мова звернення свідчить про миролюбність співрозмовника?

Тобто я не знаю, як там в Москві чи у Львові з положення виходять, а в умовах київської двомовності мова, якою до вас звертаються, вже свідчить про можливіть\відсутність агресії у різних її проявах. Ні москалям, ні галичанам подібний мовний функціонал не снився :)

В мене своя версія того, що відбулося під час будівництва Вавілонської вежі, і відоме нам під назвою "смішеніє язицей". Чомусь усі філологи вхопилися за ідею, що будівничі перестали розуміти одне одного, бо виникли різні мови ( так звана теорія походження мов з точки).

А мені здається, що не мови, а професійні сленги. Теслі просто перестали розуміти мулярів. Хто з цим незгодний, нехай передасть чотирнадцятому на півсотні другому, що мій маленький роботу під букі двадцять четвертого завершить через один великий і двадцять маленьких, як зрозуміли, прийом.