БАРКАРОЛИ

Агрегатні стани книжки: ефірний, шухлядний, видавничий, бібліотечний, хрестоматійний, електронний

UPD. макулатурний

З дитинства захоплювався фінікійськими мореплавцями. Наприклад, вони обігнули Африку на своїх галерах за два тисячоліття до Васко да Гами. (До речі, сама "галера" - фінікійське слово, що побутує досі). Правда, пливли вони довкола Африки три роки, бо їхня технологія мандрів передбачала витягнути галери на берег, засіяти поле й дочекатися врожаю, а не везти харчі з собою від самого початку. Довкола Африки вони зробили це тричі.

Торгували з тубільцями вони теж оригінально. Викладали на видному місці на березі купу свого краму й ішли геть. Тубільці викладали поруч свою купу чого в них там було, достатню з їхньої точки зору для рівноцінного обміну. Якщо обсяг і номенклатура товарів вллаштовували обидві сторони, фінікійський торговець в наступний візит забирав чужий крам і залишав свій. Якщо не влаштовував - забирав свій крам і плив далі. Ніхто не пояснював, як вони торгувалися, якщо товар влаштовував, але ціна муляла, але були мабуть і такі випадки, про які історики просто не написали.

Тобто фінікійська торгівля унікальна тим, що ціни встановлював покупець, а торговець міг продавати або не продавати за запропоновану ціну. А згадав я про це не просто так, а обдумуючи фразу інтерв'юера, що побажав залишитися анонімним, про те, що він купував би ліцензійні записи, але ж вони гилять таку ціну, що доводиться слухати піратські.

Тобто знову настали часи, коли ціни встановлює покупець? Ось тут я й згадав фінікійців.

Але ситуацію з їх торгівлею, все ж, слід прояснити до кінця. Завжди знаходилися жадібні аборигени, які просто забирали їх крам і нічого не платили натомісць. Але фінікійці недарма крім грошей винайшли ще й алфавіт. Вони записували назву такого прибережного селища до своїх чорних списків, і в подальшому усі фінікійські галери їх обходили стороною. Тому скарги наших юзерів на те, що на сайтах ліцензійних записів такої локації як Юкрейн просто нема, слід розглядати саме в світлі цього принципу фінікійської торговлі: навіщо заводити Україну, якщо все одно це прибережне село ні чорта не платить?

Успіхів вам, кохані мої земляки.

Шановні френди, хто має стосунок до бібліотечної справи, книготорговлі тощо. Чи не має в кого лінків на притомні класифікації, скажімо, художноьої літератури за жанрами? Зрозуміло, що проза-поезія-драма, а як далі й за якими ознаками класифікувати ту ж прозу не маю жодного уявлення. Тобто мова йде якраз про книжки, а не про окремі твори, з якими все більш-менш ясно. Можна давати лінки на сайти, де подібні класифікатори на вашу думку достатньо повні й зручні. Дякую.

Нагадую, що на цьому блозі триває повний розпродаж ISBN 966-7505-38-3 . Ціни ЗБІЛЬШЕНО ВТРИЧІ!

*ПТС - Приймально-транспортне судно, швидкість 9 вузлів (16,7 км/год), вантажопідйомність 50 тонн, екіпаж 6 чол., старий, іржавий

Розповів одному гарному продажнику про експерименти деяких українських видавництв з подарунковими виданнями з дорогою оздобою, обмеженим тиражем, золоченими корінцями і навіть поличками під ці повні зібрання творів (одним словом, усе за Тарасом Антиповичем, за "Мізерією") і почув напрочуд вдалу характеристику:

Так вони не книги, вони меблі продають.

Останнім часом досить часто отримую книги на шару. Але за прочитання деяких з них слід би ще з автора грошей брати.

Піарю пост одеського поетаborkhers   http://borkhers.livejournal.com/644305.html
з основними тактико-технічними даними масового (а він таки був масовим) радянського читача і гіпотезами про причини його зникнення, як виду.

Раджу почитати також обговорення, в якому здебільшого ті зниклі радянські читачі і брали участь.

Сподобався ось такий коментар san_san55 

Борис, Вы правы отчасти.Многие "сметали" книги из-за моды или понятия "дефицит". Те, кто действительно читал, читают и сейчас. И я недавно встретил двух молодых парней (водителей хлебовозки!), которые мне цитировали Юнга. А те, кто брал для "престижу", понял, что сегодня это не модно и переключился на контейнеры. На том месте, где у псевдоинтеллигенции отпал читатель, выросло нечто другое. Они как были потребителями, так и остались. Просто они такие есть. И будут есть.

Оскільки обговорення не вчорашнє, був час трохи перетравити. І задати собі питання, а що змінилося для української літератури? Вона ніколи не було престижною і модною, втім друкували її захмарними як на сьогодення тиражами і давали системі книгорозповсюдження в навантаження. В результаті я дійсно міг придбати того ж Гончара чи Загребельного будь-де в Україні, навіть в Керчі, без ажіотажу, черг і талончиків на макулатуру. Чим залюбки завжди і користався.

А зараз вона стала ще й таким само дефіцитом, як згадуваний в дискусії Набоков у 80-ті. Але щось не бачу, щоб дефіцитність позначилася на престижності й модності. Чи все ж таки є шанс?

Свої спостереження такі: компанія моєї дочки (студенти) на ура поглинає майже все, що я їм підсовую з сучасної укрліт. Підсовую я їм не все, звичайно. Втім самі вони до книгарні просто не підуть. Краще до театру на "Швейка" з Бенюком. Якось не привчили в дитинстві. На своє виправдання (бо ж я також мав привчати), можу сказати, що в педагоігчно-придатний вік існували лише книжкові розкладки на вулицях та в переходах. Привчати було ні на чому. Але це більше для виправдання, звичайно.