БАРКАРОЛИ

We are the champions, my friends

Опівнічний жах курсанта мореходного училища - потрапити за розподілом на Аральське море.

Щойно з Херсона. Була презентація "Баркарол" та "Весілля..." на тамтешньому книжковому салоні. Проводять його в холлі кінотеатра "Ювілейний", організовано все досить зручно, хіба що книжок презентує Херсон не дуже багато. Потішили дитяча морська абетка-розфарбовка і двотомний англо-російський морський словник. З пелюшок усе для моряків. Тобто "Баркароли" вписалися в цей логічний ряд досить вдало. Навіть слухачі якісь знайшлися в достатній кількості, щоб зайняти всі стільці в конференц-закутку. Враховуючи те, що книжечки продаються лише в одній книгарні на все місто, це начебто й непогано.

Потішило питання, чи сам я писав свої опуси, бо ж українською, і мова (це був компліман, мабуть) чиста. Чи хтось суттєво редагував. Відповів, що редагували земляки Юрій Яновський, Олесь Гончар та Микола Куліш, гарна мова яких чомусь нікого не дивувала, принаймні таких питань їм не задавали :)

Помітив ще, що мої власні уявлення про мовну ситуацію в Херсоні потребують значних коректив. Все ж таки мовна політика останніх 18 років, про відсутність якої говорять усі, кому не ліньки, дає свої плоди. Все ж таки вона є. Реклама, освіта, офіціоз, серіали по ТБ - начебто якісь сльози, а не українізація. Але саме вода камінь точить. Студенти вже між собою спілкуються українською в маршрутках, що в мої часи важко було уявити. Тобто, нічого нового після Моїсея вигадати не можна. 40 років по пустелі. Пустеля в Херсоні є. Справжня, піщана. Єдина пустеля в Європі між Цюрупинськом та Голою Пристанню. Правда, її пісок активно вивозять на новобудови і навіть на експорт, тож на 40 років вештань може не вистачити.

Російська і раніше закінчувалася за окружною, якої в Херсоні нема - за передмістям Комишани. Ось так їде автобус з центрального ринку на Білозерку, так до Камишан "извінітє-подвіньтєсь", а варто Комишани проїхати - "куди преш-повилазило". 70% області на переписі населення вказало українську рідною. Це рівно стільки, скільки в місті Києві. І це відчувається. А в моїх неактуальних, як виявляється, уявленнях обласне місто - то такий бастіон зайд посеред української Таврії. Зараз вже не так, виявляється.

Але усі усвідомолюють, що говорять суржиком і дуже того соромляться. Довелось розповідати про експерименти з суржиком в сучукрліті, починаючи з Жолдака й закінчуючи Бринихом. Треба не соромитися, а сміятися. Мабуть так.

Оскільки найцікавішу частину з прес-релізу Херсонського мореходного училища я в попередніх дописах заховав під кат, повторю її ще тут.


У 1859 році Т.Г.Шевченко із заслання писав  братові Варфоломію так: «Пишешь, что тебя не было дома, что ты хлопцев возил в Херсон. Хорошо сделал еси! Да только пристроил ли их в то училище торгового мореплавания? Если пристроил, то молись Богу и ложись спать. Из хлопцев люди будут».

Це не ілюстрація до мого шкіца "Лівий марш", просто натхнення рисувальнику забезпечили ті ж самі персонажі в той самий час. Навіть спостерігав він їх з тієї ж ротної колони. Десь там мусить бути і моя потилиця :)



(с) Дмитро Лисюк

В останньому числі журналу ШО надрукували шкіц "На плацу" та оповідання "Люддити" з мого циклу "Нариси бурси", за що слід дякувати тому факту, що головний редактор цього видання - херсонець

kabanov_alex
і ніщо курсантське й морехідне йому не чуже.

Оповідання навіть проілюстрували не американськими плакатами часів війни в Кореї з написами "Join the Navy", а оригінальними малюнками пером. Але курсанти на тих малюночках чомусь вийшли

а) схожими на монголів
б) неголеними

і хоча здається, що "монгольський моряк" - то оксюморон, в нас таки справді вчилося декілька хлопців з Монголії, вірте чи ні. Вони потім працювали на монгольских рибних плавбазах, що базувалися на Владивосток.

А ось неголений курсант (художнику декому з них навіть борідку захотілося домалювати) - то таки справді оксюморон, і річ неможлива.

Вставляю фото справжнього курсанта під час прийому їжі на навчальному судні, щоб поновити справедливість.

Нарешті розсіялися мені сумніви, щодо того, яке місце займають письменники в табелі о рангах. Виявилося - зовсім непогане. Одразу за адміралами та генералами.

Серед випускників 10 Героїв Радянського Союзу та Соціалістичної Праці, 9 адміралів, 2 генерала, 3 письменника, 3 лауреата Державної премії СРСР, 12 учених, 3 начальника пароплавств, 4 начальника портів, 2 директора судноремонтних заводів, 2 начальника морських училищ, 2 заступника міністра морського флоту СРСР, а також заслужені вчителі Української РСР, автори підручників для морехідних училищ СРСР.

Це з прес-релізу щодо 175-ліття  херсонської "Централки" - першого мореходного училища на Чорному морі.
Реліз повністю - під катом. Історична довідка буде цікава навіть вчителям укрліт. Виявляється, навіть Шевченко щось там колись писав товаришеві щодо цієї мореходки.

Вітаю колег і сусідів по училищам з ювілеєм. Сам я "Тюльку" закінчував. Її заснували на 100 років пізніше. Шевченко про неї нічого не написав, доводиться мені.

 

 

 

 

( Read more... )

 

 

Якщо людина любить будувати кораблі, навіть складання мерседесів вона вважатиме дауншіфтингом.

Мене це давно дивує. Майже за Джеромом К. Джеромом.

1919 рік. Врангель наступа на Каховку. З Олешок - теперішнього Цурюпинська - стріляють через річку по Херсону батареї білих. І щоб цей обстріл припинити, той збрід, що зветься херсонським гарнізоном, збирає усі навколишні човни і висаджує вночі на лівий берег десант. Тобто заштатна військова операція на забутому обома сторонами фланзі. І несподівано саме в цьому невеличкому епізоді беруть участь одразу два моїх улюблених письменники й майбутні класики: український та російський.

Я трохи поцитую, а ви спробуйте вгадати, хто саме. Перший уривок можна швидко нагуглити.

Товариш Данило пливе в ар'єргардi десантного флоту, виконуючи наказ штабарма -"зробити глибоку розвiдку", флот розплився в темрявi, тримаючи курс на Кардашин, ( Read more... ).






Poll #1454885 Хто автор?
Open to: All, detailed results viewable to: All, participants: 4

Хто автор першого уривка?

Хто автор другого уривка?

Велика подяка юзеру Lileit за наданий ролик

Приходьте на набережну о четвертій. Так, у парк за готелем «Фрегат», до пам’ятника фрегатові «Слава Єкатерини», під яким зазвичай пришвартовано вже не фрегат, а барк -«Товариш».

Ну що там тої різниці між фрегатом і барком? Одна бізань-щогла й відрізняється. У фрегата вона несе і прямі, й косі вітрила, а в барка – лише косі: бізань та гаф-топсель. Ну що поробиш, фрегати нині в дефіциті, мусимо дякувати й за барк – білий трищогловий вітрильник німецької побудови з клепаним довоєнним корпусом і сталевими щоглами та реями. Якщо придивитися до шарів білої фарби на кормі, можна роздивитися під цими нашаруваннями і його колишню назву «Ґорх Фок». У повоєнні роки його отримали по репараціях з Німеччини й назвали «Товаришем» на честь іншого учбового барка, потопленого гітлерівцями в Маріуполі у 1941. Тому серед спеціалістів його ще іноді називають «Товариш-2». Білий чепурун, завдяки якому у 112 портах 86 країн знають, що є такий Херсон. Цей вітрильник виграв усі вітрильні регати, які тільки можливо, знявся у десятках радянських фільмів про море і заслужено потрапив герб міста Херсона.

Що, нема ніякого вітрильника під пам’ятником? Так отож. «Товариш» вже знову «Ґорх Фок» і знову у Штральзунді. Про те, що ми програли чергову світову війну, радіо нам не оголошувало,  але цього разу репарації німцям сплачували саме ми.