БАРКАРОЛИ

Перед пранням куртки виклав з кишень, те, що залишалось з минулого сезону:

а) папірець з адресою в Німеччині, куди відправляв якусь книжку на ім'я такої собі Тані Д.
б) серветка з Кофі-Хауз з логотипом
в) якийсь чек

усе це опинилося в одній купці на холодильнику.

- Ага, з молодими поетками по кав'ярнях шастаєш? - зробила дедуктивний висновок дружина.

Те, що на серветці був записаний телефон товариша й написано "Кузя", а чек виявився з магазину Ельдорадо, її не переконало.

- То ти ще й Кузю по поетках таскаєш за собою? Ось подзвоню його дружині і здам вас обох.

Доведеться таки запросити Таню Д. на каву, коли вона прилетить зі свого Мюнхена. Вона й справді поетка. Щоб не розчаровувати Шерлока Холмса.

Зовсім розучився шукати в паперових джерелах. Ось пам'ятаю, що є в "Сентиментальній мандрівці" Шкловського епізод, коли під час десанту червоних у Цюрупинськ вони наступають городами і стрибають через паркани, а місцевий дядько, що вийшов на шум з хати, питає:

- Коли ви вже набігаєтеся?

Хоч усю книгу наново перечитуй. Коли вже Гугль чи МЕТА шукатимуть і на папері? Ідея для адептів стімпанку. Як виглядала б стімпанкова пошукова машина? :)

Як виглядає стімпанковий комп'ютер вже придумав Terry Gilliam у "Бразилії"

Картоплю переможено. Але перемога якась Піррова.

Все ж таки казкова в нас країна. І знаєте чому? Тому що кожен українець зі шкіри геть вискакує, аби в нього було не гірше, ніж у людей. Він не чекає траншів МВФ, або що добрий Путін йому вікно пластикове вставить - сам дає собі раду. Пам'ятаєте, в часи першої газової війни тодішній прем'єр Єхануров задумався над тим, щоб давати кредити населенню на пластикові вікна, бо це зменшує енергозалежність держави, яка зараз викидає шалені гроші на опалення навколишнього середовища? І що, хтось ті кредити став віидавати? Ні в якому разі. Населення само впоралось і навіть пішло ще далі - самотужки стало утеплювати свої міські помешкання. Може, окремі клапті утеплених квартир в панельних багатоповерхівках виглядають смішно, бо кожен фарбує стіну поверх пенопласту у свій колір. Але якщо держава на це ні копійки не витратила, то й колір вибирати не їй.

Найбільше що може зробити держава для нашого громадянина - залишити його в спокої. А він вже сам розстрається. Щоб не гірше ніж у людей було. А поняття "люди" зараз розширилося за рахунок європейців та інших, де ми собі оте "не гірше" видивляємося.

І все б нічого, гріх жалітися, якби приватна ініціатива по облаштуванню суспільного блага в нас ще й не каралася б. Ви думаєте дарма Черновецький наказував двірникам оті пластикові вікна й кондиціонери попереписувати? Просто країна якихось донкі-хотів. Варто побудувати мирного вітряка, вже якесь чмо зі списом на нього скаче.

Я досі під враженням від розповіді про таврійське село, в якому, щоб бути не гірше, ніж у людей, несподівано стало необхідним побудувати вітрогенератор. Не знаю вже, хто з тамошніх фермерів і в якій англії те піддивився, але мода така виникла. Саме, без копійки державного фінансування, як те робиться в цивільних країнах, село стало енергетично-незалежним. Здавалося б, порадіти і за приклад поставити іншим. А дзузьки. Докі-хоти на варті.

Вітряки позакривали... обласні екологи. Вони, виявляється, страшенно шкідливі для довкілля. Шумлять і птаство розпугують і ще щось. Мене не здивувало б, якби якісь енергетики, які боролися б таким чином за власний добробут і надприбутки, не здивували б податківці, пожежники, санепідстанція. Але чому ЕКОЛОГИ закривають найекологічніші електрогенератори? Щось тут не так. Когось тут треба драною мітлою гнати, щоб не заважав людям самим про себе й свою державу піклуватися.

Цікаво, чому поляки спростовують легендарну шабельну атаку своїх уланів на гітлерівські танки, і списують все на вигадки геббельсівської пропаганди, а кубанський козачий корпус аналогічним кавалерійським наскоком на танкову колону німців у 1942 неабияк пишається. Принаймні присвячує їй цілий розділ в історичній праці  з нагоди якогось там ювілею Кубанського козачого війська. Дуже докладно, з фото ветеранів, що в тій атаці вціліли і їхніми спогадами. Навіть якщо це вигадка вже іншої пропаганди, то все одно вражає невідповідність думок радянських та польських істориків про те, що слід спростовувати, а чим слід пишатися.

А от ви такими предками цуралися б чи пишалися?

ЗІ. Для ясності. Бачив лише радянський кубанський збірник, про поляків - з преси. З нашої, тому можливі спотворення.

Що можна сказати про людину, яка їсть салат з помідорів і запиває те їдло томатним соком?

Світоч світової фантастики, автор багатьох оригінальних ідей і навіть нових жанрів - Станіслав Лем, під кінець життя став відлюдником, усамітнився в своїй господі й продовжував потихеньку писати свої фантастичні романи. Але виявилося, що те, про що він писав як про фантастику, вже здебільшого втілено у залізі інженерами, іноді навіть в процесі написання роману. Один з найкращих фантастів світу відстав від галопуючої реальності.

Без ніяких паралелей з фантастичним генієм, але я сам теж вже став жертвою цього ефекту. В останній збірці оповідань написав іронічну пораду  "увімкніть свою GPS-навігацію" пішоходові, що заблукав посеред незнайомого міста. В той час GPS, окрім традиційних моряків та авіаторів,  був по кишені хіба що власникам міжнародних вантажівок. Поки я дописував свою збірку, він з'явився майже в усіх в таксистів Києва, а коли переписував набіло, мені самому друзі вже подарували мабілу з GPS-ом. Звичайно, приємний подарунок, але подумалось "А хто поверне мені втрачену іронію тієї фрази?"

Одним словом, штурманам я пропонував би не розхолоджуватися, а починати збирати лахи на списання на берегову роботу. Останнім членом екіпажа на судні залишиться повар, який готуватиме собі самому, та писатиме до вахтового журналу з підклеєною стрічкою GPS-а, "ОК".

Дивні діла твої Господи. Куди ся котить світ?

З ТБ довідався, що Володимир Мономах не міг придбати ікони Алімпія Печерського, якого дуже шанував, бо... підтримував інший, Видубецький, монастир, тож до Лаври, де працював Алімпій, він не ходив, чи його туди не пускали, попри те, що князь. Коли 9 ікон Алімпія Лавра продала якійсь церкві на Подолі, Мономах на радощах викупив їх усі. Саме вони і збереглися до нашого часу, як водиться, в Москві.

Мабуть усі українські церковні розколи мають ще давніше коріння, ніж Брестська унія, просто не виражалися формально в анафемах одне одному, розлитті ртуті перед ризницями і таке інше. Думаю, що вони почалися вже в момент, коли щойно скинуті Володимиром Великим в Дніпро кияни вилізали на берег.

Діти, яким перед сном читали Джанні Радарі про Цибуліно та інші овочі-фрукти, в подальшому схильні до помаранчевих революцій

Я не ходжу в кінотеатри на агітаційні фільми й не дивлюся їх на дисках. Голосую гривнею в такий спосіб. Проте не перемикаю, коли вони вже трапилися по телевізору. Тому звиняйте за деяку боянистість, напишу про "Турецький гамбіт". Що впало в око.

У фільмі представлено цілий інтернаціонал: росіяни, турки, румуни, шотландець, француз тощо. Усі, окрім болгар, чиєю історією, власне, оборона Шипки і штурм Плевни і є. Якщо не вважати достатнім представництвом якихось бандитського вигляду гравців у кості на віслюка/жінку на самому початку фільму. Отож героїчні росіяни б'ються, підступні турки підлаштовують їм капості, а болгари в цей час грають в кості. Оце, а не комп'ютерні ефекти, якнайкраще російський агітпроп і характеризує. Старі пісні "о главном".

Хтось читав Акуніна? В книжці теж так?

Українки за кордоном - як бразильці в українському чемпіонаті. Вдома начебто - така як всі. А на набережній якогось Халкіса усі зустрічні місцеві дамочки видаватимуться гравцями другої ліги.

Коли я натикаюся, в тому числі в ЖЖ, на поширені розмірковування про те, що українська література від когось там "відстає", я одразу пригадую сейшельське метро. Що, були на Сейшелах і не бачили там ніякого метрополітену? Правильно, його там нема.

Тож чи може зацікавити аборигена Сейшельських островів книжка про злочинність в московському (або нью-йоркському, жодних преференцій) метро, якщо на його рідних островах нема ні метро, ні злочинності? Йому треба про щось інше. Про "Старого і море", наприклад. І нехай це не модно і написано сторіччя тому.

Отак і з сучукрлітом. Яке відставання, якщо це біг по колу? Аби естетичні та інші потреби й цікавість нашого власного, такого яке вже є, суспільства задовольняли. До речі, чи не підкаже мені хтось, чи є щось аналогічне нашій розкритикованій усіма, кому не ліньки, сучукрліт в тій же Росії? Чув хтось про сучросліт якийсь? Правильно, немає там ще й досі ніяких двотисячників у літературі, як виразного явища. Може ще буде, не стану загадувати. Просто інша ситуація, інша держава - то й література на цю дійсність реагує інакше. А українська література ще ніколи не була такою молодою. Цікавий експеримент, його потрібно було принаймні провести. Думаю цього не стануть заперечувати навіть ті критично налаштовані критики, які звіряють українські переклади Буковскі з "російським оригіналом".

Коли діти були трохи менші, ледь вони чули, що з моєї кишені просипався на підлогу дріб'язок, як неслися через всю хату визбирувати. Що з воза впало, те пропало. Зараз навіть менша ніяк не реагує на дзвін монет. З одного боку діти і, відповідно, їхні запити виросли. З іншого, гривня впала втричі. Інфляція з усіх боків.

Він був міською дитиною, а значить - дитиною російськомовною. Але вчився в українсько-англійській школі, а це у 80-ті було останнє місце в Києві, де ще можна було почути українську мову. Отож мову він знав гарно, попри те, що зірок з неба не хапав. Але ледь не став бандитом у 90-ті. Отримати  диплом бандита йому не дав однокласник, який у ту пору вже став прокурором, а сиділи вони колись за одною партою. Тож сісти на нари однокласник-прокурор йому не дозволив, і він успішно перекваліфікувався на співробітника охоронної фірми.

І ось через 25 років вони зійшлися на зустрічі однокласників в Голосіївському паркові, в ресторані.  Прокурор (вже колишній) і недо-бандит швиденько мекнули і заговорили про своє на своїй прокурорсько-бандитській мові, яка у прокурорів і бандитів підозріло однакова. Пом'янули, між іншим, незлим тихим словом свою вчительку української мови, яка  коштувала усіх прокурорів і бандитів міста Києва разом взятих, і вколочувала правило дев'ятки в їхні голови щедрими ляпасами й потиличниками. Отож не дивно, що розмова скотилася до філологічних проблем.

- Повбивав би, - сказав недипломований бандит. - За суржик повбивав би. "Слідуюча зупинка парк культури імені Рильського!" Або "наступна зупинка", або "следующая остановка"! Я з водіями маршруток тепер принципово тільки українською розмовляю, щоб їм стало соромно за своє жлобство. ПонаїздИли!

- Не остановка, а останівка! - "виправив" прокурор. Усі зареготали. І почали говорити про щось інше. Але не ця парочка. Увесь час, поки йшли посиденьки, вони пригадували українську мову правило за правилом, докладно, з номерами параграфів, і за них випивали, спустошивши таким чином дві пляшки "Немирова". Тож коли ми полишили ресторан і пішли гуляти парком, парочка ще не заспокоїлася, і заходилася перевіряти знання української мови у відпочивальників на всіх зустрічних лавочках.

- Дівчата, котра година? - питав недійсний бандит.
- Що значить "бєз пяті восємь"? Може "за п'ять хвилин восьма"? - тут же підключався прокурор.
- Дівчата, ви що, нетутешні?

Від перевірки не порятувався ніхто, хто мав необережність зустрітися о цій порі на цій алеї, навіть черговий наряд міліції.

- Параграф 43, пункт 1, Вимова губних приголосних на кінці слова. Ніякого пом'якшення! Багато не обіцяю, але три роки гарантую, - обіцяв прокурор якимось патлатим жевжикам ПТУшного вигляду з пивом та насінням.

- Не три кіла гречки, а три кілограми гречки, - повчав бандюк якихось улюблениць Черновецького у плетених беретах на наступній лавочці.

- Коли чуєш ""Слава Україні!", треба відповідати "Героям слава!" - пояснював прокурор якомусь ботану в окулярах. Ботан виявився шотландцем.

- Чому без спідниці? - одразу спитав бандюк англійською (вчителька англійської в них була теж нічогенька), і не відчепився від гостя столиці, поки той впевнено не  навчився славити наших героїв.

Отож, я тепер не переймаюся за чистоту нашої солов'їної мови, принаймні в районі Голосіївського парку, якщо той суржик вже дістав навіть таких терплячих та бувалих людей, як київські бандюки та прокурори.

Ось що подумалось. Донецьк дав українській літературі принаймні дві постаті, які не можна викреслити зі шкільних підручників - Сосюра та Стус. Хотілось би запитати в знавців рос.літ, чи потрапив хоч один донеччанин хоча б до університетського курсу російської літератури, бо моїх знань тут явно бракне. І чи є хоча б мізерна ймовірність такого в майбутньому?

Шановні перекладачі, перекладачки, перекладівни й перекладайчуки!

До яких пір ви перекладатимете англійське Roger, сказане в кіні по рації, як РоджерЕ?

Англійське Roger в цьому випадку означає всього лише Вас зрозумів або Прийнято. Походить, ймовірно, від назви сигнального прапора, яким підтверджували прийом повідомлення.

А взагалі мене несказанно тішить, коли в дубляжі ETA (Expected Time Arrival) перекладають як І-Ті-вісім, 
чи починають вигадувати, на честь якого саме Чарлі названо "чек-пойнт Чарлі" на берлінському кордоні, але не у випадку з Роджером. Цілий тиждень чую з екрану ТБ, перекладачі різні, і усі, як змовилися - Роджере, Роджере!

Хоча б абетку альфа-браво-чарлі... можна було б вивчити, нє?

Пірати знову захопили два судна з українськими екіпажами. Чи не доцільніше було б видавати перед рейсом державним коштом кожному морякові по автомату Калашникова? З записом номера зброї до паспорту моряка.

Здається мені, панове, що стронґовський просто відмовився перекладати Женю Галяса українською.

UPD передістеріяісторія http://strongowski.livejournal.com/1018927.html