БАРКАРОЛИ

Якби я писав передмову, я б неодмінно почав її зі слів, що заздрю тим читачам, які лише відкривають для себе історичну прозу Юрія Камаєва. Але мені довірили писати лише післямову, книга шановним читачем вже, сподіваюся, прочитана, і сподіваюся, що від корки до корки. Тож я краще почну з того, що привітаю автора з тим, що його оповідання нарешті отримали своє паперове втілення у власній збірці. Все ж таки це певний етап для автора. Юрій не дуже поспішав його пройти, обмежуючись публікаціями на сайті «Гоголівська академія», у віртуальному часописі «Захід-Схід», в «товстих журналах» «Київська Русь», «Ї», в двох колективних збірках «Digital  Романтизм» та в «Новій прозі» тощо. Юрій настільки не поспішав, що дав нам нагоду переконатися в тому, що видана книжка не є необхідною умовою популярності автора. Дуже приємно і кумедно було читати на форумах, присвячених турам вихідного дня, серед дописів про пам’ятки його рідного міста Кременець, що, окрім оглядин зруйнованого колись армією Богдана Хмельницького польського замку, варто завітати в гості до дуже цікавого письменника Камаєва і з ним сфоткатися. Сподіватимуся, що кременчани рано чи пізно усвідомлять вплив Камаєва на туристичну привабливість свого міста і включатимуть його помешкання й роботу до екскурсійних маршрутів містом.

 

Кременець, так ні разу, здається, й не названий на ім’я, –

( Read more... )

Книжковий вартовий і за сумісництвом alimych  написав про "Весілля з Європою" в першому числі "ШО" за цей рік.

 

( Під катом мовою оригіналу )

Колись давно, коли дерева були великими, а з фонтану «Самсон», що на Контрактовій площі у Києві, ще бігла вода, випивши якої людина назавжди ставала справжнім киянином, тіточці Тамарі з роду Чуприних заманулось вийти заміж за німця Дітера. Багатообіцяючий початок роману – про кохання? про родину? про життя? Так, про все це разом, і ще про значно більше. Адже в тіточки Тамари є племінник, а в племінника є друкарська машинка “Еріка”, і разом вони – письменник Антон Санченко. А ще є така дивна річ, як людська пам’ять, здатна ретельно зберігати те, чого вже й на світі нема. Наприклад, монструозні обчислювальні машини ЕОМ, які займали цілі поверхи радянських НДІ, старі київські трамваї, перші роздруківки романів братів Стругацьких. Приїзд Фрітьофа Нанесена в Україну 1923 року з метою порятунку її населення від голоду...

 

( Read more... )

І якщо, до того ж, любити те, що пам’ятаєш, то роман про перспективи матримоніального союзу представників двох країн, яких вже нема на карті, – СРСР та ГДР – перетворюється на поліфонічний роман про життя, родину (і не одну), країну (і не одну).

«Весілля з Європою» – роман історичний, в якому крім ключових подій ХХ і ХІХ століть також оповідається низка історій, придибашок, фактів, моментів із життя. Чи знаєте ви, що Асканія ще й досі тримає першість серед усіх європейських населених пунктів щодо кількості людей з вищою освітою на одиницю населення; що українці перші навчились вирощувати гарні врожаї картоплі на півночі Росії, що перший комп’ютер було створено – ні, аж ніяк не в Києві, – у Феофанії. Хочете дізнатися більше – читайте роман! До того ж, автор не лише наводить численні цікавущі, але мало кому відомі факти, а й намагається розібратись у внутрішній логіці історичних процесів, зрозуміти тих, з ким живе поряд, і те, де живе. Що тут відбувалось, відбувається і навіщо все це. Висновки робляться різні – від відверто іронічних до цілком серйозних та виважених.

Також це роман авто- і просто біографічний. Тут і докладна історія власного роду, і відчутне авторське ставлення до предків, батьків, дітей, нащадків та самого себе. Сага про рід Чуприних. Із впорядкованим «Генеалогічним додатком», у якому – близка рідня: Адам, прадід Матвій, дід Сашко, баба Ніна, брат Борис… А також далека: Микола Амосов, Володимир Висоцький, Михайло Калашников. Така-от розлога генеалогія!

«Весілля з Європою» вийшло таким собі метатекстом, романом-рефлексією щодо самого процесу написання роману, з авторськими поясненнями та коментарями структури і форми. А також із «ретардаціями» (по-людськи – «затримками дії»), ретроспекціями та ліричними відступами; додатками та навіть «Книгою скарг і пропозицій». І завдяки цьому читати його – ще більш цікаво, адже форма подачі матеріалу вийшла напрочуд динамічна, поліфонічна та невимушена.

Потенційна аудиторія роману Антона Санченка «Весілля з Європою» охоплює відразу декілька поколінь: для одних він буде приводом для ностальгії, для інших – колекцією нарисів із найновішої історії. До того ж, напевне що вам уже цікаво дізнатись, чим закінчиться історія з одруженням тіточки Тамари! А ми не будемо завчасно розкривати карти…

Я знав, що буду писати цей відгук на книжечку «Івченко об’єднує Україну», ледь вона потрапила мені до рук. По-перше, оповідання цього автора, щоправда під псевдонімом Владюша Бар-Кончалаба, я вже читав в Інтернеті і вони мені іноді подобалися. По-друге, я декілька раз чув Владюшу наживо на усіляких збіговиськах літераторів у Києві та Львові, і завжди це було настільки потужно, що випадкові перехожі забували, куди саме вони щойно бігли, зупинялися, зачудовано слухали його вірші у стилі «пафосного еротизму» й скажено аплодували, нахабно відштовхуючи від сцени законних клакерів з друзів-літераторів, які аплодують авторові з розрахунку на взаємність. Ти мені поаплодуєш, я – тобі. Але Владюша послуг таких клакерів, схоже, не потребує.

 

«Пафосний еротизм» він вигадав навмисне для таких виступів, бо прозаїк, який щось белькоче з папірця посеред виступів справжніх заклиначів слова-поетів виглядає принаймні недолугим невдахою, а Владюша – саме прозаїк. Але не невдаха - це вже точно не про нього. Людина такої ядерної енергетики лузером бути просто не може за визначенням.

 

 

( Read more... )