БАРКАРОЛИ

Якби я писав передмову, я б неодмінно почав її зі слів, що заздрю тим читачам, які лише відкривають для себе історичну прозу Юрія Камаєва. Але мені довірили писати лише післямову, книга шановним читачем вже, сподіваюся, прочитана, і сподіваюся, що від корки до корки. Тож я краще почну з того, що привітаю автора з тим, що його оповідання нарешті отримали своє паперове втілення у власній збірці. Все ж таки це певний етап для автора. Юрій не дуже поспішав його пройти, обмежуючись публікаціями на сайті «Гоголівська академія», у віртуальному часописі «Захід-Схід», в «товстих журналах» «Київська Русь», «Ї», в двох колективних збірках «Digital  Романтизм» та в «Новій прозі» тощо. Юрій настільки не поспішав, що дав нам нагоду переконатися в тому, що видана книжка не є необхідною умовою популярності автора. Дуже приємно і кумедно було читати на форумах, присвячених турам вихідного дня, серед дописів про пам’ятки його рідного міста Кременець, що, окрім оглядин зруйнованого колись армією Богдана Хмельницького польського замку, варто завітати в гості до дуже цікавого письменника Камаєва і з ним сфоткатися. Сподіватимуся, що кременчани рано чи пізно усвідомлять вплив Камаєва на туристичну привабливість свого міста і включатимуть його помешкання й роботу до екскурсійних маршрутів містом.

Кременець, так ні разу, здається, й не названий на ім’я, –