БАРКАРОЛИ

Ніч. Ніч. Ніч. І трохи світанку насамкінець.

Коли ми з Начальником остаточно зрозуміли, що підміну нам вже не надішлють, і мусимо віддуватися за чотирьох радистів вдвох, ми просто поділили добу навпіл. Йому дістався день, а мені ніч.

- Вночі спокійніше, ніхто не смикатиме, - підбадьорив мене Начальник. В училищі він був всього на два курси старший за мене, і ще ніяковів, що йому доводиться мною командувати.

Ніч падала на хвилі стрімголов, майже без сутінок. Судно бовкалось у тропіках посеред Індійського океану. Весь рейс, усі шість місяців, ще був попереду, наш траулер щойно вийшов з ремонту в Мапуту, куди нас доправили літаками аерофлоту, і чалапав собі до Аденської затоки через весь океан. Йти було 12 діб десятивузловим ходом або 10 діб дванадцятивузловим. Повільна океанська брижа неспішно гойдала пароплав посеред зірок, серед яких верховодив Південний Хрест.

Тож Начальникові дісталася тропічна спека й убивчий блиск сонця, а мені волога задуха й приємна місячна доріжка на хвилях. Ми поділили наявний час на шість місяців світла і шість місяців темряви, неначе якісь ескімоси. І усе насичене суєтою денне суднове життя дісталося начальникові, а мені – спокій і самотність впродовж усієї вахти.