БАРКАРОЛИ

Вже двічі за ранок зустрів у френдстрічці цитати з останнього інтерв'ю Оксани Забужко в УМ, але процитували не те в не так. Цитувати слід було таке

Поки що моє «відкриття року» — «Мед з дікалоном» Юрія Камаєва. Попри позірно попсову назву, це цілком серйозна книжка — збірка прегарних оповідань з нашої історії минулого століття, написаних із повною відповідальністю автора перед матеріалом, явно на підставі архівних студій.

Україна молода

Хто знає Юрія - вітайте або підколюйте, що ближче до душі :)

Якби я писав передмову, я б неодмінно почав її зі слів, що заздрю тим читачам, які лише відкривають для себе історичну прозу Юрія Камаєва. Але мені довірили писати лише післямову, книга шановним читачем вже, сподіваюся, прочитана, і сподіваюся, що від корки до корки. Тож я краще почну з того, що привітаю автора з тим, що його оповідання нарешті отримали своє паперове втілення у власній збірці. Все ж таки це певний етап для автора. Юрій не дуже поспішав його пройти, обмежуючись публікаціями на сайті «Гоголівська академія», у віртуальному часописі «Захід-Схід», в «товстих журналах» «Київська Русь», «Ї», в двох колективних збірках «Digital  Романтизм» та в «Новій прозі» тощо. Юрій настільки не поспішав, що дав нам нагоду переконатися в тому, що видана книжка не є необхідною умовою популярності автора. Дуже приємно і кумедно було читати на форумах, присвячених турам вихідного дня, серед дописів про пам’ятки його рідного міста Кременець, що, окрім оглядин зруйнованого колись армією Богдана Хмельницького польського замку, варто завітати в гості до дуже цікавого письменника Камаєва і з ним сфоткатися. Сподіватимуся, що кременчани рано чи пізно усвідомлять вплив Камаєва на туристичну привабливість свого міста і включатимуть його помешкання й роботу до екскурсійних маршрутів містом.

 

Кременець, так ні разу, здається, й не названий на ім’я, –

( Read more... )