БАРКАРОЛИ

Я дещо збентежений. Спілкувався щойно з одним зі своїх "персонажів" телефоном і чухаю репу. Справа в тому, що він сказав таке:

- В попередніх твоїх книжечках мені весь час хотілося бурчати "Усе було зовсім не так", бо ти писав про мене в тому числі і, як завжди, все перебріхував. Але я розумів, що це не документальна проза і ти маєш право на вимисел. І ось нарешті я дочекався, коли ти пишеш вже не про мене і мушу тобі сказати...

Що саме він захотів сказати, не так важливо. Критикував, звичайно. Але репу я чухаю не з цієї причини. Справа в тому, що він в цій книзі якраз є, куди ж я без свого улюбленого персонажа. Навіть головний герой одного з оповідань. Імена, звичайно, змінені, але ж ситуація досить нетипова, впізнавана. 

Як він міг таке забути? Чи це вже в мене неіснуючі спогади з'явилися? Потім доходить, що в кінці цієї пригоди персонаж цей одним махом вижлуктив пивний фужер віскі, вирубився, і тепер з чистою совістю читає це оповідання, як про сторонню людину. Імена ж і справді змінені. :)

Критика його була напрочуд доречною і конструктивною.

А потім заспівали муедзини з мінаретів і з’явилося над морем сонце. Ніхто не виконає наказу так ретельно, як сонце, якщо наказати йому вранці зійти на Сході.

Ми зі старпомом вже звикли до цих релігійних співів щоранку: наш пароплав заходив у це турецьке містечко кожного тижня. Співи неслися з усіх мечетей, над древніми мурами фортеці, над вузенькими вуличками, в яких важко було розійтися двом віслюкам, над базарами, над чайними, духм’яними кав’ярнями, готелями на набережній, над столиками ресторанів, що однією ніжкою звисали на теплою та паруючою, як пунш, водою, над строкатими яликами, що пахли рибою. Містечко було маленьке і компактне. І набережну й ресторани для туристів суміщало з рибною гаванню.

Як тільки доспівали муедзини, на набережну вискочив місцевий дивак – юний барабанщик п’ятидесяти літ віком. Барабанщик зимою та літом був в самих шортах, весь день бігав вуличками міста і невтомно стукав в свій величезний турецький барабан, щось виспівуючи.

- Добрії люди, прокидайтесь! Злії люди, спать лягайте! – переклав старпом. Він знав декілька тюркських слів, але зазвичай цього не афішував, особливо на базарі.
- А про дурних людей він нічого не співа? – поцікавився я.