![[info]](http://l-stat.livejournal.com/img/userinfo.gif){kind=small}
Декілька питань до Еви Томпсон
В попередній гілці трепології згадали її розвідку "Трубадури імперії : Російська література і колоніалізм".
Подумав, що тема заслуговує на окремий пост.
Отож читав, втикав, дочитав, сподобалося, примусило замислитися. Дещо є. Але лише дещо. Варто було відійти від первісного враження від книжки (дяки перекладачеві Марії Корчинській), як в сухому залишку виникли деякі питання.
1. Чому не розглянуто жодного прикладу інкорпорації російською літературою "тубільних" авторів? Ну давайте навіть не про своє-наболіле, чиє двохсотліття ознаменувалося лубковою агіткою режисера Бортка, а про ту ж Середню Азію? Пишеш про середньоазійський дискурс росліт, то куди подівся Чингіз Айтматов? Пишеш про кавказький дискурс, то де Фазіль Іскандер?
Підозрюю, що це просто не стає в заздалегідь заготовану концепцію постколоніального дискурсу, механічно перенесену на російський ґрунт. Відбувається приблизно те саме, що з фемінізмом в наших палестинахдекількома роками раніше.
2. Дуже здивував "колоніалізм сибірських авторів", розглядається Валентин Распутін із підзаголовком
"витіснення голосів периферії". І Анатолій Рибаков, який у Сибіру був не за профспілковою путівкою, а за НКВДШною, і побачив що побачив за-за колючого дроту.
Але чому обрано саме цих авторів, а не, скажімо, Олега Куваєва з його "Територією", де він не раз і не двічі захоплюється споконвічною мудрістю оленярів і вчиться в них виживати в тундрі, чукотського самородка Юрія Ритхеу, який міг похвалитися ще й найбільшими накладами своїх книжок в СРСР, чи класичного Володимира Арсеньєва з його "Дерсу Узала", що став ще й світовою кінематографічною класикою?
Фігури принаймні рівнозначні Распутіну та Рибакову. Але не вписуються в привнесену вже готовою концепцію.
Це не вади книжки, іншої іноземка мабуть і не могла написати, приємно дивує вже непідробний інтерес авторки до такої екзотичної для них теми. Більш того, деякі речі зі сторони дійсно краще помітні, принаймні дають свіжий незамилений погляд, і це цікаво
Але залишилось останнє питання:
3. Чи розглядають на Заході шотладців Роберта Бьорнса та Вальтера Скотта чи ірця Джойса в контексті постколоніальних студій, чи користуються якимись іншими інструментами?
Такі справи.
Подумав, що тема заслуговує на окремий пост.
Отож читав, втикав, дочитав, сподобалося, примусило замислитися. Дещо є. Але лише дещо. Варто було відійти від первісного враження від книжки (дяки перекладачеві Марії Корчинській), як в сухому залишку виникли деякі питання.
1. Чому не розглянуто жодного прикладу інкорпорації російською літературою "тубільних" авторів? Ну давайте навіть не про своє-наболіле, чиє двохсотліття ознаменувалося лубковою агіткою режисера Бортка, а про ту ж Середню Азію? Пишеш про середньоазійський дискурс росліт, то куди подівся Чингіз Айтматов? Пишеш про кавказький дискурс, то де Фазіль Іскандер?
Підозрюю, що це просто не стає в заздалегідь заготовану концепцію постколоніального дискурсу, механічно перенесену на російський ґрунт. Відбувається приблизно те саме, що з фемінізмом в наших палестинахдекількома роками раніше.
2. Дуже здивував "колоніалізм сибірських авторів", розглядається Валентин Распутін із підзаголовком
"витіснення голосів периферії". І Анатолій Рибаков, який у Сибіру був не за профспілковою путівкою, а за НКВДШною, і побачив що побачив за-за колючого дроту.
Але чому обрано саме цих авторів, а не, скажімо, Олега Куваєва з його "Територією", де він не раз і не двічі захоплюється споконвічною мудрістю оленярів і вчиться в них виживати в тундрі, чукотського самородка Юрія Ритхеу, який міг похвалитися ще й найбільшими накладами своїх книжок в СРСР, чи класичного Володимира Арсеньєва з його "Дерсу Узала", що став ще й світовою кінематографічною класикою?
Фігури принаймні рівнозначні Распутіну та Рибакову. Але не вписуються в привнесену вже готовою концепцію.
Це не вади книжки, іншої іноземка мабуть і не могла написати, приємно дивує вже непідробний інтерес авторки до такої екзотичної для них теми. Більш того, деякі речі зі сторони дійсно краще помітні, принаймні дають свіжий незамилений погляд, і це цікаво
Але залишилось останнє питання:
3. Чи розглядають на Заході шотладців Роберта Бьорнса та Вальтера Скотта чи ірця Джойса в контексті постколоніальних студій, чи користуються якимись іншими інструментами?
Такі справи.