БАРКАРОЛИ

Найнебезпечніше для мого гаманця видавництво - Темпора. Кожного разу, коли мене заносило до їхнього стенду на Медвіні, гаманець худ. Довелося просто обходити той закуток, бо скупив ще не все, що хотілося б.

Шукав якось необхідну для одного шкандалю на одному форумі літературознавчу книжку за прізвищем автора, а Гугль, язви його хоч в один з його тисяч серверів, все підсовував мені статті й сайти про моряків. Я навіть подумав, що проти мене застосовано новий алгоритм ранжування результатів пошуку, так званий "поведінковий таргетинг".

Ну знаєте, "Бігун" таке практикує. Запитаєш хоча б раз у житті "шини зимові" на Рамблері, і до кінця світу читатимеш на всіх сайтах, де є "Бігун", лише рекламу автомобілів, бо ці розумники записали в скрижалях, що ти автомобіліст, а ти неіякий не шофер, а літератор, шини шукав для достовірного фактажу в детективі про Аніськіна, але дурному роботу вже ніц не доведеш. Про моряків я шукаю часто, але Гугль в такому прямолінійному жлобстві до того помічений не був. А тут я аж засумнівався.

Начебто і прізвище не дуже розповсюджене, і автор серед українських літературознавців досить відомий і цитований, але - жодного натяку. Замість нього Гугль мені все моряків підсовує. І яких моряків. Останнього гардемарина Росії якогось -  випускника Морського кадетського корпусу, що відійшов у кращий світ  лише в 1995 (ого!), якісь підручники з суднових двигунів внутрішнього згорання та теорії будови судна, якісь згадки про джазмена капітана Колбасьєва (так, саме той з "Ми з джазу"), секретаря спілки (їхньої) Леоніда Соболєва, який написав про Федю з наганом, і т.д., до єдиного вірменського адмірала Ісакова включно. Коли в Гуглі виліз знайомий мені сайт Віктора Конецького (бо який же колишній моряк не бував на сайті Конецького хоча б раз у житті), я не втримався і пішов на того останнього гардемарина подивився на фото під час якогось збіговиська "клубу веселих капітанів" у Конецького.
Судячи з розмірів келиха, з якого причащалися капітани, це справді був дуже веселий клуб.




Потім я оговтався й продовжив пошуки необхідної мені книжки. Бо я шукав аж ніяк не блискучих морських офіцерів у кітелях з золотими ґудзиками, а твір одного маркововчкознавця - якогось дядька у вишиванці під сірим професорським піджачком і стереотипному пенсне над шевченківськими вусами.

Згадки про цього шановного пана-професора можна знайти на будь-якому сайті, присвяченому Марку Вовчку. Ось, наприклад.

3.Лобач-Жученко Б. Марко Вовчок. – К.,1987.
4. Лобач-Жученко Б. Марко Вовчок як прототип Анни Одинцової з роману І.Тургенєва «Батьки і діти» // Рад. літ-знавство. – 1989. - №3. – С.65-70.

6. Листи Марка Вовчка: У 2-х тт. / Упоряд. Лобач-Жученко Б., Дорошкевич В. – К., 1984.
7. Лобач-Жученко Б. Літопис життя і творчості Марка Вовчка. – К.,1983.

Дуже гарні й загальновідомі книжки (ви ж не сумніваєтеся, що я їх усі прочитав ще коли писав курсову з Марка Вовчка, еге ж?), в яких межу між детективом і літературознавством дуже важко провести.

А потім мені нарешті потрапила на очі фотографія отого професора в піджачку. Ну, без вусів, але типовий професор, з шотландською борідкою замість вусів. Я придивився і зрозумів, що натрапляв весь час на одну й ту ж людину. І мої уявлення про українських літературознавців далекі від істини.



Людина ця - Борис Борисович Лобач-Жученко, онук письменниці Марка Вовчка, випускник Морського кадетського корпусу, один з перших морських авіаторів у світі, письменник і історик літератури.

ЗІ. Якщо кого цікавить, для якого шкандалю потрібна була книжка, то шкандаль називався "Проблема авторства текстів Марка Вовчка" - столітній холівар українського літературознавства :)